Андрій Малишко

Лірика, поеми й фронтове слово Малишка

Перші вірші Андрій Малишко надрукував 1930 року в журналах «Молодий більшовик» і «Глобус». Згодом одна за одною вийшли його поетичні збірки: «Батьківщина», «Лірика», «З книги життя», «Народження синів», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки». Поруч із віршами він працював над поемами «Ярина», «Кармалюк» і «Дума про козака Данила»; «Трипілля» було надруковано лише в уривках.

Під час Другої світової війни Малишко поєднував працю військового кореспондента з поезією та публіцистикою. До книжок цього часу належать «До бою вставайте!», «Україно моя!», «Понад пожари», «Слово о полку», «Битва» й «Полонянка». Літературна праця Малишка не обмежувалася власними віршами: він також займався перекладом і літературною критикою.

«Пісня про рушник» і «Чому, сказати, й сам не знаю»

У шкільному читанні творчість Малишка представлена творами «Пісня про рушник» і «Чому, сказати, й сам не знаю». Це два тексти з його поетичного доробку, який охоплює і ранні збірки, і написане в роки війни.

Обухівське дитинство, навчання та редакції

Малишко народився в Обухові в сім’ї шевця. Після семирічки навчався в медичному технікумі, а згодом — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Закінчивши інститут 1932 року, учителював в Овручі; пізніше служив у Червоній армії.

Після демобілізації переїхав до Харкова. Працював журналістом у газеті «Комсомолець України», «Літературній газеті» та журналі «Молодий більшовик». У воєнні роки писав для фронтових газет «Красная Армия» й «За честь Батьківщини», а також для партизанської газети «За Радянську Україну». Після війни був відповідальним редактором журналу «Дніпро». Останні роки життя мешкав і працював у Києві; там його поховали на Байковому кладовищі.