Дмитро Павличко

Поезія, переклади та літературна критика Павличка

Дмитро Павличко належав до покоління шістдесятників. Поряд із поезією він працював у літературній критиці й публіцистиці, перекладав, писав сценарії та брав участь у політичному житті. Павличко був лауреатом Національної премії Шевченка, а також отримав звання Героя України.

«Два кольори» та вірш про тугу за милою

У школі читають два твори Павличка — «Два кольори» і «Я стужився, мила, за тобою».

Від «Любові і ненависті» до «Світового сонета»

Першу поетичну збірку Павличка, «Любов і ненависть», видали 1953 року. За нею з’явилися книжки «Моя земля», «Чорна нитка» та «Правда кличе». Наклад «Правда кличе» знищили за вказівкою партійних цензорів — цей епізод став частиною історії видання його творів.

Серед пізніших збірок Павличка — «Пальмова віть», «Гранослов», «Сонети подільської осені», «Таємниця твого обличчя», «Спіраль», «Поеми й притчі» та «Покаянні псалми». Сонет посідав помітне місце в його праці: поет видав збірку «Сонети» й уклав антологію перекладів «Світовий сонет». Його літературно-критичні тексти вийшли, зокрема, у книжках «Магістралями слова», «Над глибинами» та «Біля мужнього слова».

Стопчатів, Львів і київські редакції

Павличко народився в багатодітній селянській родині у Стопчатові. Навчався в польськомовній школі в Яблунові, Коломийській українській гімназії та Яблунівській середній школі. Після звинувачення в належності до УПА перебував в ув’язненні з осені 1945-го до літа 1946 року; згодом публічно говорив про свою участь в УПА.

У 1953 році Павличко закінчив філологічний факультет Львівського університету. У Львові завідував відділом поезії журналу «Жовтень». Після переїзду до Києва працював у секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971 до 1978 року редагував журнал іноземної літератури «Всесвіт». Помер у Києві.