Григорій Сковорода

Від Чорнух до мандрів Слобожанщиною

Григорій Сковорода народився в Чорнухах у козацькій родині. Навчався в місцевій дяківській школі, згодом — у Києво-Могилянській академії, але вищої освіти не здобув. Працював як педагог, писав, перекладав і займався музикою.

Від 1769 року Сковорода жив як мандрівний філософ, переважно на Слобожанщині. У цей період він писав діалоги й трактати. Його спосіб життя, як і твори, привертав увагу сучасників: Сковороду називали «Сократом».

Байка, пісня і поезія в шкільному читанні

Серед творів Сковороди, які вивчають у школі, — «Бджола та Шершень», «Всякому місту – звичай і права», «De libertate» і «Сад Божественних пісень».

Етичні питання посідали головне місце у філософських поглядах Сковороди. Роздуми про людину й сенс її життя пов’язують твори різних жанрів у його доробку; найважливішим для людини він вважав самопізнання.

Пісні, байки та філософські діалоги

Поряд із піснями й байками значне місце в його спадщині посідають філософські діалоги та трактати, до написання яких він узявся в роки мандрів.

У філософських текстах Сковороди біблійні теми поєднувалися з ідеями платонізму та стоїцизму.

Мова творів і вплив Сковороди

Сковорода писав різновидами староукраїнської літературної мови. У художніх і філософських творах використовував слов’яноукраїнську, а в поезіях та байках — книжну українську з меншою кількістю церковнослов’янських елементів. Частину листів він написав латинською.

Байки, пісні й філософські праці Сковороди вплинули на його сучасників та подальші покоління.