Ірина Жиленко

Від «Соло на сольфі» до «Homo Feriens»

Першу поетичну збірку «Соло на сольфі» Ірина Жиленко видала 1965 року; книжка викликала тривалу дискусію в пресі. Її творчість належить до літературного шістдесятництва, а серед близьких їй людей були Євген Сверстюк, Опанас Заливаха, Василь Симоненко, Іван Дзюба та Михайлина Коцюбинська. У прозі письменниця зверталася до українського міського життя на тлі посиленої русифікації Києва у 1980-х роках.

Окреме місце в її доробку посідає автобіографічна книжка «Homo Feriens», назва якої означає «Людина святкуюча». Спогади й листи під цією назвою з’являлися в журналі «Сучасність» від 1997 року протягом десяти років, а 2011 року вийшли окремим виданням. Для дітей Жиленко написала, зокрема, повісті «Двічі по два дорівнює кульбабці» та «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером». Її твори перекладали багатьма мовами.

Жар-Птиця, підкова і гном у шкільних віршах

У шкільній програмі творчість Жиленко представлена віршами «Жар-Птиця», «Підкова» і «Гном у буфеті». Ці твори належать до тієї частини доробку письменниці, яку читають діти; для юних читачів вона писала також прозу.

Київ, Звенигородка і редакційна праця

Ірина Жиленко народилася в Києві в родині службовців. Її батьки загинули під час Другої світової війни, тож дитинство вона провела з бабусею та дідусем у Звенигородці на Черкащині. Після війни родина повернулася до Києва. У шкільні роки майбутня письменниця захопилася літературою завдяки вчительці Діні Попель; тоді ж почала складати вірші й уперше надрукувала свій твір.

Ще підлітком Жиленко працювала в дитячому садку, а згодом стала вихователькою. Вона навчалася на вечірньому відділенні філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка й закінчила його 1964 року. Пізніше працювала в редакціях газет і журналів. Її чоловіком був український письменник Володимир Дрозд.