Ліна Костенко

Ржищів, Київ і роки літературного мовчання

Ліна Костенко народилася в Ржищеві в родині вчителів Василя та Зінаїди Костенків. Школу, у якій навчалася майбутня поетеса, 1943 року спалили разом із селищем; згодом вона присвятила цьому місцю вірш «Я виросла у Київській Венеції».

Перший вірш Костенко надрукувала дитяча газета «Зірка» у 1946 році. Після школи вона навчалася в Київському педагогічному інституті, а 1956 року закінчила Московський літературний інститут. За активну участь у дисидентському русі письменницю надовго усунули від літературного процесу. Її донька Оксана Пахльовська стала письменницею та культурологинею.

Від ранніх збірок до «Марусі Чурай»

Перші поетичні книжки Ліни Костенко — «Проміння землі», «Вітрила» й «Мандрівки серця» — вийшли у 1957–1961 роках. Після тривалої перерви з’явилися збірки «Над берегами вічної ріки», «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур».

Одним із найвідоміших творів письменниці став роман у віршах «Маруся Чурай», опублікований 1979 року. За нього Костенко отримала Шевченківську премію 1987 року. До її найвідоміших творів належить також поема «Берестечко». У 2010 році письменниця видала свій перший прозовий роман «Записки українського самашедшого».

Серед творів Костенко, які вивчають у школі, — «Дощ полив», «Кольорові миші», «Чайка на крижині», «Крила», «Страшні слова, коли вони мовчать», «Хай буде легко. Дотиком пера», «Недумано, негадано», «По сей день Посейдон посідає свій трон» і «Маруся Чурай».

Поезія, дитяче письмо й громадянська позиція

Ліна Костенко належить до покоління українських шістдесятників. Її доробок охоплює поетичні збірки, твори для дітей, історичний роман у віршах і прозу. У 1967 році її разом із Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінували на Нобелівську премію з літератури.

Письменниця є лауреаткою Премії Антоновичів і кавалеркою Ордену Почесного легіону. Вона має звання почесного професора Києво-Могилянської академії та почесного доктора Львівського й Чернівецького університетів. Від звання Героя України Костенко відмовилася.