Маруся Чурай

Пісні, що зберегли ім’я Марусі Чурай

Марусі Чурай приписують «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори» та «Засвистали козаченьки». Ці пісні відомі в народі, проте документального підтвердження їхнього авторства немає. Ім’я Марусі поєднує пісенну спадщину з переказом про дівчину, чия любов до козака Гриця закінчилася трагедією.

Між народною піснею та літературною легендою

Маруся Чурай посідає особливе місце в уявленні про творців української народної поезії: її постать стала образом жінки, яка складає і співає пісні. Водночас сама її історичність лишається предметом дискусії. Музикознавець Леонід Кауфман обстоював думку, що Маруся існувала, а дослідник Григорій Нудьга вважав її літературною легендою, створеною Олександром Шаховським.

Полтава й доля Марусі в переказах

За переказами, Маруся народилася в родині козацького сотника Гордія Чурая і після загибелі батька жила з матір’ю в Полтаві. Їхній дім, як оповідають, стояв біля Ворскли. Біографічний сюжет про Марусю відомий насамперед завдяки повісті Олександра Шаховського «Маруся, малоросійська Сафо».

Переказ пов’язує її юність із козаком Грицем Бобренком, із яким вона таємно заручилася. Коли Гриць вирушив на війну, Маруся чекала на його повернення, але згодом він покохав іншу. За однією з версій оповіді, Гриць випадково випив зілля, яким Маруся хотіла отруїти себе. Її засудили до страти, проте звільнили за універсалом Богдана Хмельницького, принесеним Іваном Іскрою. Після прощі до Києва вона, за переказом, повернулася до Полтави, де й померла.

Маруся Чурай у шкільному читанні

Під час шкільного знайомства з Марусею Чурай її ім’я постає поруч із піснями «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори» та «Засвистали козаченьки». Водночас приписуване їй авторство не є доведеним фактом.