Павло Тичина

Піски, навчання і державна праця

Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині. Його батько був сільським псаломщиком і вчителем у безкоштовній школі грамоти. Павло зростав у великій родині: мав дванадцятьох братів і сестер. Змалку виявляв здібності до музики, малювання та віршування.

Початкову освіту здобував у земській школі в Пісках. За успіхи в навчанні вчителька Серафима Морачевська подарувала йому українські книжки, зокрема байки Леоніда Глібова. Згодом Тичина присвятив першій учительці поему «Серафима Морачевська», яка залишилася незавершеною.

Літературну працю Тичина поєднував із громадською, науковою та державною діяльністю. Він очолював Інститут літератури Академії наук УРСР, був міністром освіти УРСР і головою Верховної Ради УРСР. Помер у Києві.

Поетична форма і багатогранність праці

Тичина працював як поет, перекладач, письменник і новеліст. Його вважають новатором поетичної форми.

Визнання Тичини охоплювало літературу й науку: він став академіком Академії наук УРСР, членом-кореспондентом Болгарської академії наук, здобув Шевченківську премію. Його діяльність припала на добу УНР та УРСР, а державна кар’єра стала окремою частиною його біографії. Тичина також написав слова Гімну Української РСР.

Вірші, що входять до шкільного читання

Серед творів Тичини, які вивчають у школі, — «Не бував ти у наших краях!», «Гаї шумлять» і «Блакить мою душу обвіяла». До шкільної програми також належать «Арфами, арфами» та «О панно Інно».