Василь Стефаник

Новела Стефаника: небагато слів, велика напруга

Василь Стефаник належить до класиків української літератури та найпомітніших представників європейського модернізму. Його вважають одним із засновників експресіонізму в українській прозі. Разом із Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною письменник входив до «Покутської трійці».

Стефаник змінив звучання української новели: замість докладних етнографічних описів обирав стислість, гострий драматизм і психологічну напругу. У центрі його письма — людина в межовому стані, коли переживання набувають особливої сили. Покутський діалект став для письменника засобом виразності, а не лише ознакою місця дії. Його творчість охоплює два періоди — 1897–1901 та 1916–1933 роки; серед збірок — «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово» і «Вона — земля».

Русів, громадська праця й політичний вибір

Стефаник народився в Русові в селянській родині. Поряд із літературою важливе місце в його житті посідала громадська діяльність. Політичну працю він розпочав в Українсько-руській радикальній партії, був близьким соратником Івана Франка та Михайла Павлика.

У 1908–1918 роках Стефаник був депутатом австрійського Рейхсрату й обстоював соціальні, освітні та національні права українського селянства. Він підтримував державне об’єднання українських земель, а в січні 1919 року очолив делегацію ЗУНР, що прибула до Києва на проголошення Акта Злуки з УНР.

У міжвоєнні роки письменник жив у рідному Русові, займався культурно-просвітницькою та кооперативною працею. У 1933 році він відмовився від персональної пенсії, призначеної урядом УСРР, протестуючи проти Голодомору й репресій щодо української інтелігенції.

«Камінний хрест» у шкільному читанні

У школі читають новелу Стефаника «Камінний хрест». Твір дав назву його збірці 1900 року й належить до тієї малої прози, у якій письменник зосереджувався на сильних людських переживаннях. Лаконічність, напружений тон і увага до внутрішнього стану людини — характерні риси Стефаникового письма, важливі й для прочитання цієї новели.