Василь Стус

Поетичне слово й громадянська позиція Стуса

Василь Стус належав до шістдесятників і був одним з найактивніших учасників українського дисидентського руху. Він писав поезію та прозу, перекладав, працював як публіцист, літературознавець і критик. Його переконання про потребу зберігати й розвивати українську культуру стали причиною переслідування з боку радянської влади. Твори Стуса забороняли й частково знищили, а самого поета засудили до тривалого ув’язнення.

Стус входив до Української Гельсінської групи й виступав за незалежність України. Його поетична праця тривала поруч із правозахисною діяльністю, за яку він зазнав репресій. Після смерті Стуса відзначили Державною премією імені Шевченка та званням Героя України.

Два вірші Стуса у шкільному читанні

Серед творів Василя Стуса, які вивчають у школі, — «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе» та «Господи, гніву пречистого». Обидва вірші представляють його як поета, чия творчість була заборонена за життя. Поетичний доробок Стуса пов’язаний і з його працею перекладача: під час навчання та військової служби він відкрив для себе німецьких поетів Гете й Рільке та переклав близько сотні їхніх творів. Згодом ці переклади конфіскували, і вони були втрачені.

Перші вірші Стуса з’явилися друком у «Літературній Україні» 1959 року; публікацію супроводжувало напутнє слово Андрія Малишка. Писати поезію він почав ще в студентські роки й продовжив під час служби в армії.

Від Рахнівки до ув’язнення

Стус народився в селянській родині в Рахнівці на Вінниччині й був четвертою дитиною. Його батьки переїхали до міста Сталіно, нині Донецька, щоб уникнути примусової колективізації; згодом забрали туди дітей. Майбутній поет закінчив школу зі срібною медаллю та вступив на історико-філологічний факультет місцевого педагогічного інституту. У студентські роки багато працював у бібліотеці й належав до літературного об’єднання «Обрій».

Після інституту Стус викладав українську мову й літературу в селі Таужне, а потім служив в армії на Уралі. Він працював педагогом і журналістом. У 1965 році взяв участь в акції протесту в київському кінотеатрі «Україна». Після засудження перебував у місцях позбавлення волі. Загинув у таборі біля села Кучина в Пермському краї.