Василь Симоненко

Поезія Симоненка й казки для різного віку

Василь Симоненко належав до покоління шістдесятників. Поряд із поезією він писав журналістські статті, літературні й театральні рецензії. Серед його казок — «Цар Плаксій і Лоскотон», «Подорож у країну Навпаки» та «Казка про Дурила»; вони адресовані дітям і дорослим. Поетична збірка «Земне тяжіння» вийшла після смерті автора, як і книга «Лебеді материнства». Посмертно Симоненко став лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка.

Із Біївців до Черкас: навчання та журналістика

Симоненко народився в селі Біївці на Лубенщині, у хаті над річкою Удай. У цьому будинку нині діє сільський музей поета. Початкову школу він відвідував у Біївцях, а згодом навчався в Єнківцях і Тарандинцях: дорога до сусідніх сіл сягала дев’яти кілометрів в один бік. Тарандинську середню школу закінчив із золотою медаллю та вступив на факультет журналістики Київського університету. У студентські роки писав вірші й долучився до літературної студії.

Після університету Симоненко працював у газетах «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини», пізніше — кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. У Черкасах він зустрів майбутню дружину Люсю; у подружжя народився син Олесь. Поет брав участь у роботі київського Клубу творчої молоді, виступав на літературних вечорах і диспутах у різних містах України. Разом із колегами він збирав свідчення про масові поховання жертв сталінських репресій та шукав очевидців в околицях Києва.

Казка й вірші в шкільному читанні

Школярі читають казку Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» і його поезії «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти — людина», «Гей, нові Колумби й Магеллани» та «Задивляюсь у твої зіниці».